«Жнива скорботи»
23 листопада в Коритненській ЗОШ І-ІІІ ст. було проведено виховний захід «Жнива скорботи», приурочений 85 роковинам Голодомору 1932 – 1933 років в Україні. Підготувала його разом з учнями 5-11 класів завідуюча бібліотекою Колотило Марія Георгіївна.
Актовий зал та сцена оформлені відповідно тематики: виставка «Ми звинувачуємо! Голодомор 1932 – 1933 років – геноцид українського народу». На заднику сцени – рушник, вишитий червоно – чорними нитками. Журнальний столик, на ньому – хлібина, свічки, букет польових квітів з колосками жита, перев’язаний чорною стрічкою. Звучить мелодія В.Моцарта із «Реквієму», частина УІІ «Слізна».
На сцену в траурному вбранні виходять ведучі та читці, тримаючи запалені лампадки.
Ведучі зачитують рядки з народної книги-меморіалу, книги пам’яті «Голод – 1933 рік»: «Літа 1933-го від Різдва Христового був в Україні Великий голод. І не було тоді ні війни, ні посухи, ні потопу, ані моровиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знає, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих і дітей, іще ненароджених – у лонах матерів…»
Затамувавши подих присутні слухали скорботні розповіді учнів про ті страшні події, про мільйонні жертви, які голодом винищив кат, що вмерли і лишились лежати коло своїх хат. Болем відлунювали в серці рядки:
Достигали жита. І тремтіли дитячі коліна –
Косоокої смерті чорнів продірявлений плащ…
Вимирало село – потопала в сльозах Україна,
І розгублене небо ковтало задушений плач.
Ведучі нагадали жагливу статистику тих подій: за один рік загинула п’ята частина сільського населення України; штучний голод за різними оцінками забрав від семи до десяти мільйонів життів українців. В ті трагічні роки Україна втрачала по 25 тисяч людей вдень, по 1 тисячі на годину…
Звучала ще одна гірка істина: голод цей був страшнішим за будь – яке нашестя ворогів, бо це була навмисна, підла і кровожерлива війна проти своїх. Згадали учасники заходу і Закон від 7 серпня 1937 року про «5 колосків», і про голод 1946 – 1947 рр.
У глибокій зажурі всі присутні в залі схилили свої голови перед пам’яттю невинно убієнних голодом українців та вшанували їх хвилиною мовчання.
Словами духовного гімну «Боже Великий, єдиний» молитовно звернулися діти до Творця, щоб не допустив більше такого лихоліття та дарував нашому народові многії літа.
Їм – неоплаканим і невідспіваним… Їм – похованим без труни й молитви… позбавлених могили й шани – присвячено!
